23 червня 2013 р. (23 июня 2013 г.) А вже посилає холодок
близький зелений вир Трійці. Як ліси Амазонії з висоти пташиного польоту. Які я
бачила на Animal Planet. Як золотий ключик на дні твоєї круглої, наче Planet, сльози.
Шукачі скарбів збиваються з ніг і фехтують милицями, золотий ключик змінює дислокацію,
а то насправді брижиться від сміху твоя сльоза і спотворює образ дна.
Рятуватися — як
гра, і рятуватися — серйозно. Ми давно розпочали цей забіг. Узяли з собою води і
оден лаваш. О лаваш! Щойно бігла через гребельку, спішила до компа, бо вже мала
бути робота, ухопила на Львівській у кіоску лаваш — просто в око впав, ось і вхопила.
І так захотілося молодого солодкого винограду з’їсти на якомусь відрозі Кара-Дагу.
Із лавашем.
Забіг — це частковість
у всесвітній історії. Не можна на забігу фатально і виключно концентруватися, не
можна забіг перетворювати на альфу й омегу, на смисл і все. Забіг це всього лиш
забіг. Ну не витримає серце, ну вискочить, ну підвернеш ногу — з ким не буває, ну
зійдеш... Приїде бригада медиків, оглянуть, відправлять на базу, підготуєшся ще
раз і, може, наступного разу пройдеш дистанцію без катастроф та ще й із пристойним
результатом. Нє, ну колись пройдеш...
Вони, смішні, підмінили
поняття. Забіг як гра став забігом-самоціллю. Не бігти, грати м’язами, ловити краплі
сухими губами, горлати від радості ...згадала, як я на висоті пташиного польоту,
всаджена інструктором по парашутах у лямки-сідло, горлала-співала від захвату, хоч
потім, приземлившись і побачивши червоне від стримуваного сміху обличчя інструктора,
запідозрила, що він чув мій телячий захват... Отак, ніде не можна
розслаблятися... немислимо кутовим зором ловити кольорові тіні на узбіччі траси
із янголом на плечі, да. А ДОбігти — за всяку ціну! ДОбігти на салах* партнера,
наче позаду лангольєри хрумають часо-простір, а не люди в білих халатах із тонометрами
й фляшками холодної води... ДОбігти, безпринципно вчепившись за стропи хамовитого
гвинтокрила, добігти на штучному диханні, доповзти давлячись порохом...
Я подам тобі холодного
чаю, нагадаю правила бігу і маленькі хитрощі старожила, які допомагають бігти легко
й красиво. Але я не нестиму тебе на салах*, бо забіг зараховується не за метраж
дороги, а за красу і мужність на трасі.
21 червня 2013 р.
Холодная мята и аир
А уже посылает
холодок близкий зелёный водоворот Троицы. Как леса Амазонии с высоты птичьего полета.
Которые я видела на Animal Planet. Как золотой ключик на дне твоей круглой, как Planet,
слезы. Искатели сокровищ сбиваются с ног и фехтуют костылями, золотой ключик меняет
дислокацию, а на самом деле от смеха идёт волнами поверхность твоей слезы и искажает образ дна.
Спасаться — как
игра, и спасаться — серьёзно. Мы давно начали этот забег. Взяли с собой воды и
один-единственный лаваш. О лаваш! Только что бежала через мосточек, спешила к компьютеру,
потому что должна была быть работа, схватила на Львовской в киоске лаваш — прямо
бросился в глаза, вот и схватила. И так захотелось молодого сладкого винограда съесть
на каком-нибудь отроге Кара-Дага. С лавашем.
Забег — это частность
во всемирной истории. Нельзя на забеге фатально и исключительно концентрироваться,
нельзя забег превращать в альфу и омегу, в смысл и всё. Забег — это всего лишь забег.
Ну не выдержит сердце, ну выскочит, ну подвернёшь ногу — с кем не бывает, ну сойдёшь...
Приедет бригада медиков, осмотрят, отправят на базу, подготовишься ещё раз и, может,
в следующий раз пройдешь дистанцию без катастроф да ещё и с приличным результатом.
Не, ну когда-то пройдёшь...
Они, смешные, подменили
понятия. Забег как игра стал забегом-самоцелью. Не бежать, играть мускулами, ловить
капли сухими губами, кричать от радости ... вспомнила, как я на высоте птичьего
полёта, усаженная инструктором по парашютам в лямки-седло, кричала-пела от восторга,
хотя потом, приземлившись и увидев красное от сдерживаемого смеха лицо инструктора,
заподозрила, что он слышал мой телячий восторг... Вот так, нигде
нельзя расслабляться... немыслимо боковым зрением ловить цветные тени на обочине
трассы с ангелом на плече, да. А добежать — любой ценой! Добежать на салах* партнёра,
как будто позади лангольеры пожирают пространство-время, а не люди в белых халатах
с тонометрами и фляжками холодной воды... Добежать, беспринципно уцепившись за стропы
хамовитого винтокрыла, добежать на искусственном дыхании, доползти давясь пылью...
Я подам тебе холодного
чая, напомню правила бега и маленькие хитрости старожила, которые помогают бежать
легко и красиво. Но я не буду нести тебя салах*, потому что забег засчитывается
не за метраж дороги, а за красоту и мужество на трассе.
21 июня 2013 г.
*САЛЫ —
камышовый плотик для седла и оружия при переправе через реку вплавь;
привязывался к конскому хвосту.
Автор: pry4ilok
Публикация: Сайт «СИМФОНИЯ ТВОРЕНИЯ»
Источник: http://pry4ilok.livejournal.com/ |