20 черня 2013 р.

Рано чи пізно кожного з нас наздоганяє карма. У її вульгарному значенні («відплата», а не тонкому — «дія»). Останнім часом Чарлі нагло байдикував під моїм лептопом, линяючи в нього й на нього, що, вкупі з пухом, який налітав у вікно, наче тутички йому медом помащено, спричиняло глюки й молочні зависання. Ігор, правда, порадив попилосмоктати, що я й зробила. А Чарлі не забарився натрусили нову порцію. І тоді Чарлі наздогнала карма — у її вульгарному значенні. Альбо — повсякденному, народному. Я зателефонувала перукарці, що спеціалізується на котах, і вона, точніше — ми Чарлі постригли. Застібнувши йому на виї шайку-лійку, щоб не кусався, і обмотавши скотчем лапи — щоб не дряпався. Протягом усього процесу старий кастрований Чарлі люто протестував, бився в істериці — не від болю, звісно, від наруги... Я його розумію. Нема нічого гіршого від насилля. Де проходить та межа, що відділяє провідника від конвоїра, вчителя — від дресирувальника? У душі вона проходе, у душі. Стоп!

...Де тільки в нього й сила бралася! Все ж вправна Наташа кота поголила, лишивши елегантні чобітки та китичку на хвості, яку Чарлі, з причини відсутності вовни в інших місцях, любовно весь ранок облизував.

Злопам’ятний Чарлі цього разу мені вибачив наругу. Мабуть, зрозумів, зіставивши хвакти: те, що ми називаємо карою Божою, у близькій чи далекій перспективі перетворюється на благо. Бо все життя в сій пісочниці — як не пересипання з пустого в порожнє, то обмін фантиками-полюсами...

18 червня 2013 р.

Автор: pry4ilok 

Публикация: Сайт «СИМФОНИЯ ТВОРЕНИЯ»